“Забезпечення соціальної справедливості та фінансової стабільності пенсійної системи настійно вимагає запровадження накопичувальної її складової”, – так сказав президент. Та не Володимир Зеленський. Ці слова належать другому президенту України Леоніду Кучмі, і сказані вони були більше 20 років тому в посланні українському парламенту. З того часу народні обранці зробили 14 (!) спроб запровадити другий рівень пенсійного забезпечення, та все марно. На чергове коло нардепи зайшли нещодавно: в парламенті був зареєстрований законопроект згідно з яким планується створити рівень загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення. Грошові внески, отримані від українців на цьому рівні, держава буде інвестувати, і, таким чином, старість громадян стане більш заможною. В теорії. Що ж саме пропонують нардепи та чому багатостраждальна пенсійна реформа досі не відбулася – з’ясовував “Апостроф”.
Коли вже припекло
Чергова спроба запровадити другий рівень пенсійного забезпечення, очевидно, була зроблена тому, що вже сильно припекло. Наразі в Україні налічується близько 10,7 мільйонів пенсіонерів. Фінансування їх пенсій (через солідарну систему) забезпечують близько 12 мільйонів працівників. Але!
За даними ООН, Україна входить в топ-15 країн світу з найшвидшими темпами скорочення населення. Причому у найближчі десятиріччя скорочення населення відбуватиметься майже виключно за рахунок населення працездатного віку. ООН прогнозує зменшення чисельності населення України до 2050 року на 28%, водночас частка осіб віком 60 років і старше зросте до 32%. Таким чином, в наступні роки пенсіонерів ставатиме все більше, а працездатного населення все менше. Це означає, що фінансування Пенсійного фонду буде тільки скорочуватись, а його видатки лише зростатимуть. І що в такому разі робити? Як збільшити надходження до Пенсійного фонду?
Збільшувати податкове навантаження не працездатне населення – не варіант, адже це сприятиме тінезації ринку праці. Більш того, коли співвідношення між працюючими і пенсіонерами років через 20 стане критичним, ніяке підвищення податків вже не зарадить.
Рішенням проблеми є створення накопичувального рівня пенсійного забезпечення, при чому в загальнообов’язковому форматі. Відповідний законопроект № 9212 днями був зареєстрований в парламенті депутатами від пропрезидентської монобільшості. Що ж там пропонується?
Від солідарної системи ніхто не відмовляється. Але розуміючи, що в майбутньому її фінансовий потенціал згасатиме, нардепи пропонують зобов’язати громадян сплачувати внески в так званий уповноважений пенсійний фонд. Там гроші будуть “акумулюватись” і розподілятись між авторизованими недержавними пенсійними фондами, які будуть обирати самі платники внесків, тобто громадяни.
Авторизовані недержавні пенсійні фонди через складну систему взаємовідносин з державою зможуть інвестувати внески українців, заробляючи гроші. Таким чином, накопичувальний пенсійний рахунок буде постійно рости, і при виході на пенсію людина отримає додатково до солідарної, ще й накопичувальну надбавку. Така от ідея.
Звісно, механізм запропонований законопроектом 9212 взагалі не новий. В Україні ще з 2005 року діє система накопичувального пенсійного забезпечення – але добровільна. В 2019 році нардепи вже робили спробу зробити добровільну систему обов’язковою, та відповідний законопроект і досі “висить” в парламенті. До речі, він є майже повною копією законопроекту 9212.
То що ж заважає державі стільки років прийняти цю реформу?
“Верхи” не можуть
Найперше слід зазначити, що, на думку експертів, питання “потрібна Україні обов’язкова накопичувальна пенсійна система чи ні” взагалі не стоїть.
“Обов’язкова накопичувальна система нам необхідна. Країна, яка не створила власні механізми накопичення, має дуже слабкі перспективи для розвитку, адже накопичення це інвестиції, а хто буде інвестувати у країну, яка сама в себе не інвестує. Тому ця система абсолютно необхідна”, – пояснює “Апострофу” ексзаступник голови Пенсійного фонду Віктор Колбун.
Втім були десятки законопроектів, але жоден склад парламенту так і не спромігся довести справу до кінця. Чому?
На думку члена ради пенсійного фонду “Соціальний стандарт” Віталія Мельничука, справа у відсутності політичної волі. Адже з точки зору передвиборчого хайпу накопичувальна система абсолютно безперспективна.
“Запровадження накопичувальної пенсійної системи – це ж серйозна інтелектуальна робота. А у нас ті, хто при владі, так склалося, що дуже “люблять” український народ. А найбільше вони люблять таку категорію людей як пенсіонери, тому що пенсіонери це найбільш дисциплінована когорта на виборах. Якщо пенсіонеру підвищили пенсію на 100-200 гривень перед виборами, то він щасливий і голосує за чинну владу, яка йому зробила таке благо. І влада весь цей час не може відмовитися від “палкої любові” до свого народу, бо якщо ти вводиш накопичувальну систему, то там немає впливу влади. Там все залежить від людини, яка працює, сплачує внески і накопичує кошти”, – пояснює Мельничук.
Та крім політичної, існує ряд об’єктивних труднощів.
Три кити реформи
По-перше, де взяти кошти? Накопичувальну систему, щоб вона працювала, потрібно наповнити грошима. Де їх брати? Звісно, від учасників цієї системи. Але в якому вигляді? Ще більше підняти ЄСВ? Ввести окремий податок? Зобов’язати роботодавців?
“Складність накопичувальної системи в тому, що потрібно знайти джерело фінансування накопичень. Додатково збільшувати навантаження на працюючу особу – проблематично. Роботодавці також не хочуть нести ще більші витрати, і вони будуть досить обтяжливими для малого і середнього бізнесу”, – додає Колбун.
“Слуги” пропонують, щоб за другий рівень платили роботодавці.
“Так, роботодавці сплачуватимуть 1% у 2023, 1,5 %; у 2024, 2 % у 2025 роках від розміру заробітної плати працівників, а держава буде співфінансувати такі внески на паритетних засадах за рахунок коштів Державного бюджету України”, – значиться у пояснювальній записці до законопроекту.
Втім є й інші джерела фінансування.
“Гроші треба шукати в перерозподілі податків з доходів фізичних осіб, а тут задіяні інтереси місцевих громад. Наприклад, зараз ставка ПДФО 18%. Можливо можна було б знизити ставку до 15%, а ці 3% віддати на накопичення. І не факт, що місцеві громади постраждають. Адже за рахунок цих коштів може багато чого змінитися в тих самих місцевих громадах, – пояснює Віктор Колбун. – Крім того, можливо пов’язувати інтереси працівника і роботодавця: якщо працівник робить власні додаткові відрахування, то і роботодавець зобов’язаний буде робити співставний внесок. Тобто тут треба розглядати комбінацію різних джерел”.
Однак коли гроші знайдуться, постає друга суттєва проблема: що з ними робити? У випадку з солідарною системою все просто – працюючі українці платять пенсії непрацюючим, і гроші особливо не затримуються. Однак якщо відкрито накопичувальний рахунок, та ще років на 20-30, то якщо гроші там будуть просто лежати, інфляція їх просто “з’їсть”. І коли вже буде нарахована та пенсія, то це будуть смішні гроші.
“Головне питання в тому, щоб зберегти ці кошти. Якщо вони будуть просто лежати, то гроші не будуть збережені”, – додає Мельничук.
Саме тому кошти на накопичувальних рахунках потрібно кудись інвестувати, щоб вони не розчинилися як обіцянки нардепів. Інвестування – сама суть накопичувального рівня. А куди ж інвестувати, та так, щоб не було ризиків і зростав прибуток?
Згідно з законопроектом, активи уповноваженого пенсійного фонду на 80% повинні складатися “з цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України”. Тобто інвестуватися всередині країни. Інші 20% можна буде інвестувати вже на міжнародних ринках капіталу, але більшість коштів повинні бути вкладені саме в Україні. А куди ж в Україні можна вкласти гроші?
“Адже ринок акцій у нас практично мертвий через те, що біржові вимоги занадто завищені. Емітент повинен подавати багато звітності і мати з цим багато мороки”, – запевняє Колбун.
Тим паче, які інвестиції, коли триває війна?
Втім, на думку експертів, не все так погано. Наприклад, гроші можуть інвестуватися в облігації внутрішньої державної позики – в теорії найвищі гарантії держави.
“Очікувана інфляція на сьогоднішній день близько 15%. Річні ОВДП приносять близько 20% річних. Тобто 5% перевищення дохідності цінних паперів над інфляцією. При цьому, оскільки в пенсійних фондах гроші дуже “довгі”, на десятиліття, то можна купляти не річні, а 2-4-річні ОВДП, а там дохідність ще вища: 22-23% річних. Це суттєво вища дохідність, ніж очікувана інфляція. Так, бувають моменти, що інфляція вища, ніж фінансовий інструмент, як це було у 2022 році. Але переважно фінансові інструменти приносять дохідність вищу, ніж інфляція”, – пояснює “Апострофу” президент інвестиційної групи “Універ” Тарас Козак.
“Після війни фазу відновлення економіки і інфраструктури України потрібно синхронізувати з введенням накопичувальної системи. Наприклад, можливо було б розробити інструменти, які б дозволяли інвестувати в майнові права на землі сільськогосподарського призначення. Ми ж чуємо острахи, що наші землі скуплять іноземці. Ну так давайте наші пенсійні фонди будуть скуповувати землі, щоб доходи від оренди і зростання вартості землі йшли майбутнім пенсіонерам”, – додає Колбун.
Крім того, щойно в Україні з’являться “довгі” гроші, а пенсійні вклади безперечно саме такі, з’являться і емітенти, які зможуть залучити їх.
“Немає інвестиційних інструментів, тому що немає “довгих” грошей. Та нам треба розірвати це коло. Очікується, що за перший рік в накопичувальну пенсійну систему будуть влиті 30-40 мільярдів гривень довгострокових накопичень. Будуть з’являтися інші емітенти, які будуть пропонувати вищу дохідність. На сьогодні їх мало, але саме тому, що в Україні немає “довгих” коштів, тобто щоб хтось проінвестував на багато років вперед. Якщо ми говоримо про кошти, необхідні містам для ремонтів водопровідної інфраструктури, доріг, тощо, то ці кошти залучаються на 5,7,10 років. Але ми бачимо, що такі випуски майже не розкуповуються, тому що немає кому їх купувати. Тільки банки це роблять, але дуже обмежено, адже у банків також немає депозитів на термін більше ніж рік. А пенсійні кошти, якраз і є “довгими”, які можна вкладати на довгий термін, відповідно буде вища дохідність”, – резюмує Козак.
Нарешті третя суттєва проблема: а чи не зникнуть гроші взагалі? Отак будеш збирати все життя на накопичувальному рахунку майбутню пенсію, а потім пенсійний фонд зникне, і надбавка разом з ним.
Насправді, щоб цього не сталося, потрібна складна схема руху пенсійних внесків. Законопроект 9212 її і пропонує. Гроші то будуть акумулюватися в пенсійних фондах, але керувати ними будуть одні юридичні особи, зберігати інші, адмініструвати треті. Ну і держава над цим всім буде наглядати.
Але! Створюється такий “звір” як уповноважений пенсійний фонд. Планується, що він буде державний і якщо людина не виявить бажання його змінити, то держава і буде розпоряджатися внесками. А це вже ознаки централізації другого рівня пенсійної системи.
“А для накопичувальної системи страшна річ, якщо в тому чи іншому варіанті вона буде централізована. Її необхідно вводити на основі ринкових механізмів. Класичний приклад – фонд банку “Аркада”. Це шахрайська схема, де всі критично важливі функції були зосереджені в одних руках. Тобто одна особа могла прийняти рішення, куди інвестувати кошти, як інвестувати, і виконати безпосередньо цю операцію, бо в цьому ж банку гроші і зберігалися. Спроби створити єдиний накопичувальний фонд, або казначейські накопичувальні рахунки для громадян – це все від лукавого. Це закінчиться тим, що держава, коли їй будуть потрібні гроші, просто ними скористається і людям не поверне”, – резюмував Віктор Колбун.
А щоб такого не сталося – і потрібна кропітка робота парламентарів, яку вони не можуть виконати для своїх же виборців ось уже понад 30 років.